Танець фей

Світ казки – світ реальної краси,
Добра і миру, радості й любові,
Як світло, пробивається крізь ґрати
Земного плану, крізь кайдани болю,
Струмить в думках митців, в тілах дітей –
Це рух Буття самого, танець фей!

Дитинство. Юність. Мрії.
Нема шляху назад.
Нічого не залишиться –
Лише часу каскад.
Хвороба. Бідність. Доля.
Багатство і нудьга.
За час триває вічна боротьба.

Але є незмінний,
Є невпинний, є струмок –
Танець самого життя.
То є просто вільний,
Довільний повітря ковток –
Із Всесвітом злиття.
Із Всесвітом злиття.

Концепцій, правил – море.
Думок на всі лади.
Відкинь чужий цей досвід,
Сам думай, сам знайди
Єдине, дивне, цінне,
Що істиною є.
Танцюй в потоці –
Волю він дає.

Про таке нема філософій,
І жодних немає ідей.
Сідлай потік,
Наче вітер мелодій.
Це танець життя,
Танець фей.

Які частини в мені
Ще не пробуджені,
І що примушує ізнов,
Забути про любов? Агов!
Та через що страждаю,
Яку брехню ховаю?
Самота крота.
Марно йдуть літа.

Відтак позаяк
Я знов кажу не те, не так,
Звиваюсь наче хро…
Наче той хробак.
На підлозі стеля моя досі,
І навпіл ділить мене клята
Лопата втрати.