Мара

Шаленіє буревій,
Крутить човном чорторий.
Човен – в друзки!
Берег близько…
Йде замурзане дівчисько.
Мандрівник малу побачив
На погарі, ще гарячім.
Спішно запитав дитину:

– Що це, що це за країна?

– Це країна, кров’ю вмита,
Наскрізь кулями пробита.

– Що за люди там, йдуть разом?

– Це мерці. Гарматне м’ясо…

Не дивуємося сотням –
Тисячі гризе вона,
Б’є по головах, як довбня,
Ця мара-війна!
Ми загинемо – що з того?
До мерців підемо – геть!
Повзе кривавая стонога
Ногами уперед.

На Землі ти мертвий чи хворий.
У війні нема переможців.
А Всесвіт конає від болю –
Це так ви творите долю.

Серце болить, щеням
Тулиться ближче і ближче.
Потворі його не віддам,
А піднімуся вище.
Останнім ударом зі ста
Серце майже заклякло,
Збільшилося і набрякло
Від крові Христа…

Не смійте дітей вбивати –
Космосу духів вільних.
Вже Всесвіт сконав від болю.
Яку ж ми творимо долю?