Місячне сяйво

Хоч темряву ти власну подолав
В ущерть зруйнованому світі,
Ще поки квіти – мов надії вбиті,
Немає сонця, наче Бог сконав.
Одначе ти живий! Ти всенький тут, ти є!
Хоча й нема опори, на що стати, –
Твої клітини діляться завзято
Й оновлюють усе єство твоє.
Як Місяця нового нові шати.

Місячне сяйво
То мінливе, то ясне.
З натовпом тіней
Чи то зорь –
Кожен бачить своє.

Та як вічна любов,
Що горить – не гасне,
Молодий чи старий –
В небі Місяць є.
Знов народжується
Чисте і прекрасне,
Бруд змиває з душі,
Почуття оновлює!

Місячне сяйво
Не пече і не сліпить.
Довго очима
Можна пити
Цю срібну імлу.

Доти казка жива,
Доки серце вірить.
Коли визначив ціль –
Знайдеш і стрілу.
Повня долі зійшла
Незбагненним дивом.
І вже місця нема
Ані болю, ані злу.

У сяйві місячнім…
Місячнім сяйві…

Місячне сяйво
На півкроку до мрії.
Ельфи та гноми
Стережуть твої сни чарівні.

Хто прокинеться враз
З буднів веремії,
Той ухопить тонкі
Промені чудні.
Місячною стежкою
Він пройти зуміє
Понад море марнот
І понад закони земні.