Людино Землі! Агов! Ти, що вже не спиш, і в буденній метушні дослухаєшся до поклику власного серця. Послухай… Я хочу розповісти про одного з нас. Це не супергерой, не просвітлений самітник, не володар цього світу – мільярдер. Він – шукач. Він – Мандрівник.
Крокую я вічно то лісом, то степом,
На південь, на північ, та тільки – вперед;
На схід і на захід маршрутом незвичним,
Коли же я втомлююсь – ставлю намет.
Завжди наді мною то зорі, то хмари.
Завжди під ногами опора – земля.
І поруч кохана старенька гітара
Та блиск нових мандрів здаля!
Та блиск нових мандрів –
Він кличе і манить здаля!
Чекають на мене в путі небезпека,
Негода, а може й самотності щем.
Також я зустріну, гадаю напевно,
Удачу та вірного друга плече.
Міняються враження, люди, дороги,
Та ватра – зі мною, її розкладу.
І всюди потрібна моя допомога,
Тому я постійно іду!
Тому я постійно у безвість іду і іду!
Мандрівник! Щойно був і зник.
Мандрівник – своєї долі чарівник.
Говорять – не маю я власного дому,
Не маю нічого, окрім рюкзака.
То небом літаю, то плаваю морем:
Ні риба, ні пташка – порода така…
Та дух мій, розвідник, не зайде у вершу:
Він тіло гартує і розум гострить.
Десь світом лунають пісні моїх звершень,
Вогонь відкриттів майорить!
Вогонь відкриттів поза світом
для всіх майорить!
Мандрівник! Щойно був і зник.
Мандрівник – своєї долі чарівник.